Над ставочком сільским плавно лебідь літає,
Білі крила згинає, на воду сідає.
І під тілом його хвиля враз розступилась,
Біля нього лебідка з’явилась.
В цьому році їх четверо вже залишилось,
А раніше їх дев’ять було.
З їх красою неначе село пробудилось,
Спів весняних пташок принесло.
Дика качка густенько ставок заселила,
Вона кожного року сюди прилітає
І, як ми, моє рідне село полюбила,
Тут потомство її виростає.
Як же цю нескінченну красу передати?
Де слова такі взяти для цього?
Чи ж можливо мій край не кохати
І не славить його ніжним словом?
Не можливо, бо саме у нім,
У Полтавському рідному краї
Проживаю в домівці батьків
І всім серцем його прославляю.
Приїздить люди добрі у наше село
І зв’яжіть свою долю із ним.
Щоб і ваше серденько тут спокій знайшло,
Воно б стало для вас дорогим.
