Він жив по два боки старого світу,
в кімнаті із виходом в нікуди,
туди зазирали хіба що діти
і іноді – геть знахабнілі коти.
Занадто високо перехожим,
занадто низько для голубів,
з чотирикутником огорожі
для міліонів чужих світів.
Він слухав Їх. І тонув у спамі.
Він їх читав. І губився весь.
Старанний пастор у божім храмі
вістив прочанам: «Христос воскрес!»,
щоб хтось благав про нові зачаття,
щоб хтось під серцем носив месій…
А він знімав старосвітське плаття
і чай заварював – деревій,
і терпко мружив старечі очі,
і тінь хиталася з-за спини:
на кожного бога мільйон охочих
горлати з натовпу: «Розіпни!».
