Тебе благала про спасіння….
Ховала рук своїх тремтіння….
Дивилась не сміливо в очі –
Я з нетерпінням ждала ночі.
Весь світ, розтанув, мов примара.
І за вікном лиш чорні хмари.
Самотність знов цілує руки,
Під ненависний ритм розлуки…
Зіллються два вогні в єдине…
Лише на мить…. Лиш на хвилину….
І пестощів шалена повінь
До краю нас обох наповнить.
Як тільки шовк впаде до долу,
І тихий пролунає стогін,
Назад вже вороття не буде.
Тієї миті не забудеш…
А потім опустивши погляд
І приховавши злісний здогад –
Ми попрощаємось….
Проснемось…
Згадавши сон….
Ми посміхнемось…
