Мені подобаються твої очі,
Мені подобаються твої брови.
Можливо, це просто доля,
Хоча і зустрілись ми тут випадково.
Ти просто йшла собі на зупинку,
Я просто чекав до себе маршрутку,
Ти просто спитала котра година.
Бо просто забула годинник у куртці.
А я промовчав, не знав що казати,
А ти подумала, що я соромлюсь,
А я забув якраз дома мобільний,
А годинники я взагалі не ношу.
І ти стояла з кольоровим пакетом,
І я сидів з кольоровим журналом,
І тут узяв й розпочався дощ,
І ти парасольку із сумки дістала.
Я просто забув парасолю вдома,
Я просто мовчки став під твою,
Ти просто вдала, що нічого не сталось.
Ми просто стояли й посміхались дощу.
І тут під’їхала твоя маршрутка –
Який невчасний поворот долі! –
Ти поїхала, а мені лишились
Зупинка, дощ і парасоля.
