вона - Весна, та ти її не любиш...
вона мов пташка, але її ти не голубиш.
її тримаєш в клітці, хоч і в золотій,
але вона не має простору для мрій...
побиті крила, кігті постирались,
хотіла утекти, але упала вниз.
хоч в тілі сили вже не мала,
але душа її все рівно рвалась в вись.
а ти хотів її сховать від всього світу,
щоби її краса належала лише тобі,
але вона тебе не зможе полюбити,
бо ти для неї кат й убивця мрій...
та їй лише хотілося літати в небі
і відчувати подих вітру поміж крил.
а ти заради прихоті своєї
її у клітці золотій закрив...
так страшно, боляче і важко!
зламав коханій крила пташці.
тепер приречена страждати,
не зможе вже вона літати...
так легко поламати крила мрії
й вона піде назавжди в забуття.
та так гадаєш ти, а я усе ще вірю,
що поки я живу і моя мрія ще жива...