Почати хочеться із відомої
фрази: " Все що робиться і не
робиться на благо братів
наших менших". Хоча ця фраза
була вигадана щойно мною і
не має глибокого змісту, але
сподіваюсь, що вона колись, у
майбутньому, стане відомою,
великою мірою через те, що
стала епіграфом першого
роману всесвітньо визнаного
генія, митця, письменника,
філософа та поета
Тернопільського Сірого.) А
розповідь зовсім не стосується
братів наших менших. Я
просто не знаю з чого почати.
Гаразд, почну з самого початку.
Кінець літа, початок осені. Для
багатьох людей - це важливий
період року. Адже в цей період
офісні працівники
повертаються на свої робочі
місця з довгоплинних
відпусток. Закриваючись у
своїх офісах від
навколишнього світу, вони
пригадують, як проводили літні
відпустки у колі сім'ї, друзів,
коханок та коханців на
різноманітних пляжах, та
вишуканих курортах. Звичайно,
такі розкоші можуть собі
дозволити тільки офіс-
менеджери крупних фірм та
"VIP" персони. А звичайні люди
максимум що можуть собі
дозволити, то це виїзд на
природу або кількаденну
подорож в Одесу на пляж. Якби
там не було, та існують такі
люди які в цей час не
відпочивають, не їздять по
курортах, не викидають гроші
на вітер, а старанно працюють
на городах, порпаються у
землі, для того аби, своїм
потом, вкасти хочаб якийсь
внесок у сімейний бюджет. На
той час я не належав до цієї
категорії людей, до неї
відносились мої батьки. А я ж
був тоді маленьким лінивим
пухкеньким хлопчиком, який
ціле літо байдикував у колі
своїх "однодумців", які в свою
чергу теж не мали де енергію
подіти. Що можна сказати, діти
квіти життя, гріх на них
кричати чи у чомусь
звинувачувати, особливо у
бездіяльності та туніяцтві. Та
якби там не було, а кінець літа -
початок осені став для мене не
те що важливим періодом
року, для мене він став
переломним моментом життя.
Адже уже першого вересня я
мусив вступити у підготовчу
групу (дитячий садок), або ще
так звану "нульку":
Все почалося в п'ятирічному
віці. Мама завела мене в
дитячий садок. Там було
багато дітей, ще більше
дорослих. Але свою увагу я
акцентував саме на дітях,
вони були, як і я -
маленькими смішними
крихітками, з великими
очицями, що захоплено
вдивлялися в незнайомців. В
тих очах можна було
побачити проблиски страху,
незвіданості. Хм... В той час
я ще не знав скільки мені
належить відкрити нового
для себе. Та не зважаючи не
це я точно знав, що з
дівчиною ніколи не матиму
блищих стосунків за дружні.
Вже не говорячи про
весілля. У моїх планах, на
той час, було: холостяцьке
життя, багато морозива,
солодощів. Та всі мої плани
розвалилися в одну мить.
Розчинилися двері дитячого
садка і вних увійшло
"янголятко". По іншому й не
назвеш. Маленька дівчинка в
біленьких колготках,
чорненькій спідничці та
світленькому піджачку з
оленятком, так і світилася в
променях світла, яке
надходило невідомо звідки.
Доповнювали Божественну
картину два білих бантики,
що займали своє почесне
місце над акуратно
причісаним темним
волоссям.
Саме тоді я відчув, що вона
- моє перше кохання...
Эмм... Если писать в таком духе то советую сначала перечитать всего Сэлинджера, Джерома, Чехова, Вишню и так далее и тому подобное, пока библиотека не кончится, впитать самое лучшее и полезное, а потом уже браться за работу. Честно, не впечатлил стиль совершенно. Да, ещё орфографию следовало бы поправить.
gnomik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо!!!
Скоріше всього ви праві. Про орфографію я не питав, сам знаю, що храмає. Це не закінчений варіант уривка. Справді, почитати мені не завадить. Дякую, аміґо!) дякую що не обійшли боком!
Якщо ви натякаєте на те, що я пишу трішки комедійно, то я вам скажу слідуюче. Я не стараюся, щоб стиль написання мій був комедійним, просто так виходить. Може здатися, що в уривку присутні не вдалі жарти, насправді це не комедія і не сатира.
А орфографія, повторююсь, для мене поки що не грає ролі. Вона жахлива - знаю.
