Глянеш на світ, і подумки
Звіриш дороги пройдені,
Ранки свої і сутінки,
Ночі і дні розгойдані.
Скільки всього насіяно,
Вигріто і пророщено,
Юних вітрів навіяно –
Тільки щоб було прощено
Те, що гріхом здавалося,
Хоч пролунало правдою;
Що не хотів, а сталося,
Назване кимось зрадою.
Тільки було б помічене
Те, що писав правицею,
Те, що підняв засвічене,
Щоб зайнялось зірницею.
Глянеш на світ, і подумки
Візьмеш роки непрошені,
Ранки свої і сутінки,
Пам’яттю припорошені.
