Він знову лишає таємні сліди
на чорному шовкові ліжкопустелі
в якомусь дешевому простоготелі
і йде коридорами часоводи,
щоб очі – у очі, читати сторінку
такої звичайної сотої жінки...
І хоч ворожи, хоч іди до примови,
але повертаються знову і знову
до нього завмерлі в бажанні плоди
достиглої плоті, палкої офіри.
І він, що ніколи у вірність не вірив,
збирає нектар стегнової ходи,
паломництво болю, німе стигмування,
згорання і зречення, біль і екстаз,
щоб тільки зустрітись секундно – і враз
згоріти дотла у холоднім єднанні
із іменем ангела – Анні.