Я прошу, благаю тебе,
Хіба ти не бачиш, в мені, так мало мене.
Ці кляпи, мотузки і грати
Висмоктують душу мою.
Цей пафос гламуру і глянця карати
Мордують дитячу сутність оцю.
Я гублюсь у цьому вирії дій.
В театрі, вдягаючи маски ілюзій і мрій.
Та знову фанфари, знову брехня.
Я маю зіграти цю п'єсу усю до кінця.
І як завжди сяють софіти,
І оплесків льстивих знову пітьма.
Та так треба теж вміти,
Щоб зіграти цю п'єсу усю до кінця.