Вона кинула квіти собаці.
- До неї цього ніхто ніколи
не робив.
- Хто її до такого довів?
вона вмикала світло щовечора.вона кликала людей щонеділі
вона ховала під подушкою жіночі романи,
- Вона була божевільна?
вона була. Жила навпроти. Знімала в бабусі поцвілу квартиру.Читала Карнегі, слухала Нurts, зводила з розуму, була красива.
- Що Тебе з нею пов"язує?
випадок на лавці
- Що за лавка?
у дворі сусіднього будинку. Вона підійшла, була в джинсах ті сірій куртці. Вона сіла і глянула на мене.
- Вона знала Тебе?
вона бачила мене в ліфті кожного дня опів на восьму.
- Що далі?
вона попросила позичити їй двадцять гривень.
- Це тебе здивувало?
Ні, мені було байдуже і дуже холодно.
Вона, отримавши гроші, пішла.
потім напилась.
- Вона була алкоголічка?
вона була. Потім опускала очі коли мене бачила.
- мабуть не хотіла віддавати гроші?
Ні, віддала у вівторок зранку і вибачилась.
-Що потім?
Потім вона до мене постукала.
- Ах. певне говорила, що їй
так самотньо і холодно.
Ні, вона пила зі мною чай.
І ми розмовляли про німецьких
класиків.
Потім подякувала і запросила мене в неділю до себе. Було багато людей. вона представила мене, хоча ми не обмінювались іменами. потім налила мені вина і залишила, пішла розважати гостей.
всі пішли. Я теж.
Вона лишилась сама. А потім знову постукала.
- Вона була п"яна і голодна?
Вона була. Криво всміхалася. розповідала про поляків і догляд за волоссям. Потім ми пішли гуляти мокрим містом. мовчали.
- Яке залишилось враження?
воно відсутнє. Ми просто говорили, або просто мовчали. Не було взаєморозуміння і симпатії. Не було нічого. Вона нерово сміялась. ховаючи руки в кишенях і дивилась в очі.
Посковзнулась. Зламала руку.
- Добре. шо не голову.
Ну.. так. Мене розсмішив її гіпс.
-чому?
Мабуть мене більше ніщо в ній не могло розсмішити. Після цього я її уникав. вирішив, що вона дивна і примітивна.
- і що ж в ній було такого?
Вона вміла квітнути.
Одного ранку вона йшла до міста і сміялась, всміхалась. З вікна маршрутки було видно як в неї за спиною теліпалися крила. вона про це знала. Гордо тримаючи голову, обминала людей і набирала шось в телефоні.
- Ну...
мені було нудно. Тривала глибока осінь. Падав дощ, було темно, всі кудись ділись. Друзі, зайняті своїм життям, плескали у театрах і платили в кав"ярнях.
Перше на що вона звернула увагу, коли відчинила двері- було вино, потім я.
" ЕЕее", сказала вона
- Напрочуд багатослівно
В ній не було нічого особливого. Вона дивилась і всміхалась.Здавалось, знала дуже багато. Книжки вона палила. прочитавши. Не знаю скільки їх було.
Прозаїчно зробла бутерброди і заварила чаю. Нагодувала мене цукерками. Увесь подальший вечір вона сиділа, загорнувшись в одіяло.
Байдужа і мовчазна.
Потім ми разом писали її конспекти. Вчили граматику.
- Ну і? Як звали її ?
еее
- ахахах. Ти не знаєш її імені?
знаю.
- Добре, не хоч, не кажи.
Потім ми випили вино і заснули. Зранку не пішли на роботу. Купили квитки в ляльковий театр, намалювати картину на моїй стіні пальцями. Потім катались на ліфті.
Посварились
-???
Вона почала злитись і плакати.
- ???
я її поцілував
- Типу.. були якісь почуття?
Ні. про що ти? До неї? Ні.
- ну..
Вона закохалась.
- З чого би це
вона приходила до мене і варила їсти. Поприбирала мої полиці.
Потім я їй сказав, що нам не варто мати стосунки і.т.д.
- Що потім?
Потім вона переїхала у Харків.
Нічого особливого. Вона кидала мені квіти. наче собаці. А я, наче собака, їх тільки понюхав і побіг далі.
Мабуть, до цього доводять ідеї людей, які кажуть, що ти маєш жертвувати власним життям на потребу інших, на потребу людству. Вони пред"являють на тебе права тому, що ти живеш власним життям, відкидаючи їхні заклики. Як в тебе більше можливостей, думають вони, то тим більше ти потрібен жертвувати тим, яким так не пощастило в житті, як тобі. В той самий час як така жертва - ні що інше, як рабство.