Ти з’явилась неждано-негадано
У моєму нудному житті.
Скільки слів було вилито-сказано
Невідомій, жаданій, тобі.
Скільки дум-монологів просилося
До незнаного слухача,
Скільки екстрамолитов молилося.
А мене знов ніхто не стрічав.
Я сховався в личинку самотності,
Переконано зашкаруб,
Був упевнений – це на сотні літ,
Чергова з- поміж інших згуб.
Але ти мені, люба панночко,
Знов відкрила чарівний світ,
Й нетривалий тремткий полустаночок
Відтоді ув очах стоїть.
Бо насправді життя веселкове,
Цілорічно ж буяє цвіт.
Та тепер уже ти, моя світла любове,
Затулила собою світ.
