А за вікном сміється осінь,
Малює барвами листки.
І в’ється вітер у волоссі,
Читаючи чужі думки.
Погаснуть зорі на світанку
І сонце висушить росу…
Ти знов чекатимеш на ганку,
Та більш до тебе не прийду.
Я смутком біль переборола,
Я відчаєм вернула сміх…
Не віриш, що уже здорова?!
Що більш не в’юсь у твоїх ніг?!
А я не вірю, що кохаєш,
Що вже для тебе дорога!
Навіщо біль мені вертаєш?
Навіщо ці пусті слова?!
Слова твої підхопить вітер,
І понесе за обрій вдаль…
Я не твоя, найбільший гріх мій!
Шкода, що я твоя печаль!
