Коли збагнути прагну істину життя
І впоратись з випробуванням долі,
Мій друг-автомобіль чекає вороття,
І вириваємось ми вдвох на волю.
А під капотом ніжно муркотить
Його велике і потужне серце.
Педаль в підлогу – і стартую вмить,
Врубаю голосно Чилійських Перців.
Я їду містом, спорожнілім на свята,
Дивуюся відсутності заторів,
І повертається розсудливість проста,
Холоднокровна мудрість і прозорість:
Я розумію, що кохання у житті –
Це не випробування, а дарунок долі,
І краще потонути в почутті,
Ніж не відчути диво це ніколи!
Потужний вибух щастя, що п’янить,
В кожну клітину тіла проникає!
Адреналін вирує! Кров кипить!
Душа осяяна сміється і співає!
Я повертаюсь втомлена й сумна,
До лікаря звертатись вже не треба.
Це місто спорожніло НЕ в свята,
Воно порожнє – бо немає в ньому ТЕБЕ!
23 квітня 2011р.
