В режимі реального часу
Існую в життєвому циклі.
Вдихаю засмічені фрази.
Скрізь бачу обличчя пониклі.
Хто скаже, чому неможливо
Здолати нам призму невдач?
Зробить когось можна щасливим,
Сказавши лиш слово "пробач".
Цей світ примітивно-цинічний.
На жаль, вже його не змінити.
Фінал може бути трагічний.
Невже отак мусимо жити?!
А де ж світлий вогник надії?
Коли запалає в очах?
Боротись тоді ми зумієм,
Із серця як виженем страх.
Не вистачає нам добра,
Інакше все було б не так.
Чи сон, чи яв, чи просто гра?
Можливо навіть долі знак.
Тож слід задуматись над тим,
Чому такі жорстокі стали.
Не треба, звісно, буть святим,
Не треба бути ідеалом.
І можна високо літати,
Минаючи гострі образи.
Та треба Людиною стати
В режимі реального часу.