На осінніх схилах зима сховала свої вічні сніги
Витоптала стежки у подерту кіноплівку,
що м’яко розповзлась під натиском океанічних вітрів
Західної Європи.
В’ївшись холодними кислотними краплями
В ланцюги срібночолих вен
На яких наче
Важкоплинні проте надшвидкісні потяги Японії
Тече не кров,
А сам лиш цукор
Так, Японські краєвиди
Нагадують дисфрагментовані фрагменти її тіла,
Індустріальні станці й метро
Метро в індустріальних станах
І все це так, неначе повсякчас вона
Вживає дешевий алкоголь,
Намагаючись скласти себе по пазлах
Щоб потрапити на свято в Кіото
Стати
Радше бути живою з допомогою
Картини коханого друга,
Що сидить у метро,
Як і вона прагнучи потрапити на свято в Кіото.
Він малює її,
А вона не позує надміру
Звичайно на пазлах, по схемах
На стінах японського метро
Слухаючи м’яку кіноплівку
Оснінніх схилів
Зима
А він знов ж таки мовчки складає її у життя.
Емаллю вкриває тіло мовчазними пензлями
Безбарвними кольорами заповнює пори цукром
Її пори,
Пори її сукна
Ніжного проте мертвого тіла.
дуже небанальна інтивна лірика!
хоча,мені здається,зрозуміти деякі метафори може тільки автор і та людина,для якої чи про яку писалось.
але насправді гарно!
ImmortalPsycho відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00