Серед пустих вулиць дощу і бруду,
Де за каменем люди сидять...
Я знаходжу свою обузу,
І ховаюсь за маску назад...
Поринаю у світ божевілля...
Бачу сни де тебе більш нема!
Закриваю я очі, й наівно
Засинаю на ліжку сама...
Криком сповнені серце і розум!
Кров у жилах пульсує і б"є!
І по шкірі, страшенним морозом,
Слово словом твоїм віддає...
Рани, кров"ю засолені і грязні,
Зуби сскалені, очі мов тьма...
Я ненавиджу бачити світло...
Я ненавиджу бути одна!
Ребра серце лама з середини,
Біллю сповнені наші серця...
Ти людина, а я не людина!
Я йду геть, де тебе вже нема...
Тихі крокі лунають камінням.
Звуки ці чути десь допізна...
І у вулицях грязних і битих
Заховалась за маскою я.