Вже пізня осінь...На чоло
Глибокі борозни лягли
Плугів життєвих.
Згадати захотів,чого
Мої надбання не сягли
Бажань миттєвих?
Весна моя у строк прийшла
І зерна сіялися рівно
В дозріле поле.
Рясними сходами зійшла,
Заколосилася дорідно
Щитом довкола.
То школа,технікум були,
І армія,і вища школа,
Все почергово.
За тим - весілля.Загули
Дитячих пустощів приколи
Цілодобово.
Оцим весна й скінчилася.
Настали літа клопотання
З досвіт до ночі.
На щастя так судилося,
Що діти змалку до навчання
Були охочі.
Проблеми з усіхом долали,
Які чекають всіх,звичайно,
У їхні роки.
Тепер вони дорослі стали,
Не просять помочі негайно -
Нема мороки.
Вже літо й осінь золоту
Провів у вчора назавжди
Без втрат скорботних.
Тепер чекаю зиму ту,
Яка не визнає "зажди",
Безповоротну.
То ж як з досягненням бажань?
Їх у житті було чимало,
Усі здійснились?
Відвертих хочете зізнань:
Я б не хотів,щоби,як сталось,
Ще повторилось.
Бо більше тьмяного було,
Буденного,а чарівне
Не зупинилось.
Десь,певно,поруч пропливло
Життя веселе й гамівне:
Не так молились.
Та вже не час для вороття,
Лише зітхаю тужно
І бенадійно.
А визначене долею життя
Старатимусь дожити мужньо,
Здебільш спокійно.
Але втомлюсь не скоро я
Топтати сніг зими отої,
Всіх запевняю.
Ціна непрожитого дня
Зростає з кожною добою,
Тепер я знаю.
