якось так не по-нашому рідно...
чекати весни
у зими коридорах
вени замерзли від теплоти
чи холоду
ми спраглі один до одного
ми не схожі на нас.
з попелу відроджуємо забуті
постільні сцени.
у воду монети кидаємо
аби повернутись.
зима забуде нас вже скоро.
як тільки ти назвеш мене
своїм теплом.
твої вірші вже знайшли прихисток
в моєму серці.
послухай як воно навчилося їх декламувати.
7 градусів морозу -
тепер для мене найбільша проблема.
7 місяців від нашого промоклого мосту.
"ти сильна".
?
а ти Боже
вільний.
?
мазохіст.
чуєш пісню? я намалювала
її для тебе.
мінус 7 місяців від сьогодні.
пам"ятаєш?
плач.
бо я їм твій сум і твої сльози.
плач, бо я
ніколи не залишу твої вірші у спокої.
буду мучити їх,
перечитуючи
перечислюючи
перелистуючи
переспівуючи
знаючи,
як з моїх уст
огидно звучатиме це нездійсненному
минулому
семимісячному
Тобі.
p.s. малюю старими емоціями.