Без тебе я пораненою птахою жила.
Жила фіалкою,яка з-під снігу виглядає.
Перед очима темні небеса ...
Під снігом серце на крижинку замерзає.
Воно не знало ніжності й тепла.
Південний вітерець його не огортає.
На одинокій ніжці я стою,
А вітерець лиш дмухне і...назад вертає.
Лиш ворухнеться поруч ніжності крило,
Теплом торкне заледенілу душу,
І вже навколо знову пустота
І я сміятися крізь сльози мушу.
І я благаю долю й небеса :
-Невже для мене й краплі ніжності немає?
Та раптом чую-доброта твоя прийшла
Й теплом цілющим мою душу зігріває.
На рани моі дмухає теплом,
Веселку в темнім небі поселяє.
Душа наповнюється світлом і добром
І,щасливішоі у світі вже немає!
Устами п"ю твою цілющу доброту.
Я п"ю твоєі ніжності криницю .
І душу зцілює мою іі жива вода,
І підіймає в небеса поранену,заледенілу птицю.
