Нічне Небо ховає у собі незліченну кількість чужих таємниць… Мабуть, тому воно буває таким темним: сильно боїться, щоб хтось раптом не підслухав, про що воно потайки розмовляє з людьми. Щоразу, як йому довіряють нову мрію або розповідають про найщиріше бажання, Небо пригинається до цієї людини, уважно-уважно слухає і розкриває свої безмежні простори, зберігаючи людські надії у собі. Колись Воно подарує щастя кожному з нас. Але щоб секрет не загубився чи не впав ненароком, Нічне Небо створює нову, яскраву і тендітну зірочку і пришиває її, немов маленького ґудзика, щоб свого часу вона зірвалася, полетіла до свого господаря на землю і принесла йому здійснення заповітної мрії...
Тиха, глибока Ніч. Нічне Небо рясно вкрите великими і малими зірочками. Одні – світяться яскраво-яскраво, інші ж блимають, ледве тримаючись за нічний простір. Цікаво, як вони живуть там, так далеко від Землі? Чи не буває їм сумно, або холодно, або самотньо?..
На висоті Молочного Шляху та невідомих галактик вирує інше життя, яке відрізняється від нашого, земного. Маленькі ґудзики-зірочки, пришиті до мрій, пильно стежать за тим, що відбувається так далеко від них. І, звичайно, жодна людська історія їм не байдужа.
Однієї темної ночі Нічне Небо слухало маленького самотнього хлопчика. Він був такий безпорадний, що Небо не могло оминути його увагою. Ніхто не хотів з ним гратися, товаришувати, його вважали дивакуватим і.. нудним. Небо слухало його дуже довго.. його невтішний плач зворушив Нічне Небо і те вирішило зробити все, щоб його мрія здійснилася якомога швидше. Хлопчик хотів мати друга. Справжнього, щирого друга, який любитиме і розумітиме його. І Нічне Небо створило Іму. Звичайно, у кожної зірочки має бути ім’я, оригінальне, нове, бо ж кожна мрія є неповторною. Ім’ям хлопчикової зірки було Іма. Маленька, непомітна, але сповнена світлого бажання виконати заповітну мрію земної людини.
Та на здійснення бажань іде багато часу. Зірочка має підрости, окріпнути, щоб долетіти до самої Землі. Проте не всім зорям вдається виконати бажання. Деяким треба стільки часу, щоб вирости, що бажання виявляється вже непотрібним. Колись Нічне Небо дуже сумувало через це, адже багато зірочок так втрачало себе. І якось воно створило Зоряну Академію. Там зорі вчилися іншим речам: деякі ставали дороговказами, інші – потрапляли до сузірь. Іма дуже хотіла туди вступити. Вона вважала, що там знайде друзів, вивчатиме щось цікаве. Зірочка мала таку саму мрію, яку мав і земний хлопчик, – знайти вірного друга. Та як можна знайти друга, коли весь час маєш пильно слідкувати за людиною на землі? Такі думки часто навідували її і, мабуть, були єдиними її співрозмовниками. Після таких «розмов» Іма дуже часто плакала.
- Чого така непривітна? – спитав зірченятко Ем, який з’явився на Небі наступної ночі після неї.. Чи ти не любиш бажання, яке ти оберігаєш?
- Я не непривітна! І дуже я його люблю! Тобі не зрозуміти мого горя.
- Чому ж? А ти розкажи мені, либонь зрозумію..
- Ні, нічого ти не зрозумієш! У вас одне у голові: скоріше полетіти на Землю… а може, я не хочу? Не хочу, як усі?!
- Ого, як запалилася! Дивися не спали Нічне Небо своїм жаром!
- Бач, який жартівник! А мені, між іншим, не до сміху. Ні з ким не можна поговорити, всі зайняті своїми людьми, а мені просто хочеться поділитися з кимось, поспілкуватися, провести час.. У мене немає друзів.
- Але не весь же час працювати? Давай я стану твоїм другом!
- Ти справді хочеш товаришувати?
- Ну, звичайно ж!
З цього часу Іма вже ніколи не була сама.
Зірочки Іма та Ем зростали разом. Більше ніколи до Іми не поверталися думки про самотність. Вони разом гралися, разом гуляли нічним простором та стежили за життям на Землі. Зірченята довіряли і допомагали одне одному, ділилися своїм смутком та радістю і ніколи-ніколи не сварилися. Іма навіть почала думати, що бажання, яке колись має виконати, допомогло їй здійснити своє. За це зірочка ще дужче полюбила мрію земного хлопчика і вирішила будь-що виконати її якомога швидше.
Та Іма добре знала: виконавши його, ніколи не повернеться назад, тобто, вона ніколи не побачить Ема.
Колись Іма запитала свого друга:
- Скажи, а яке бажання ти оберігаєш?
- Це таємниця, але тобі я розкажу… Коли Нічне Небо створило мене, дівчинка з Землі просила, щоб її батьки знову покохали один одного.
- Та хіба ж вони не кохають? – здивувалась Іма.
- Точно не знаю, мабуть, ні, якщо вона про це попросила. А знаєш, - сказав Ем, - як на мене, то вони просто дурні.
- Та ні, має ж бути якась причина!
- Має бути, але вона дуже не хотіла, щоб її батько пішов. Вона любить бути з ними обома і любить обох однаково. Зараз вони разом, але постійно сваряться через усілякі дрібниці. Я не розумію, як можна зустріти когось дорогого твоєму серцю і сваритися з ним… От ми з тобою – справжні друзі, ніколи не покинемо один одного… - Ем на мить зупинився. – Іма? Що з тобою?
- Що? – не зрозуміла зірочка.
- Ти якась засмучена?
- Тобі здалося. Мабуть, ти правий… Мабуть, вони просто дурні, – відповіла вона і разом з Емом стала спостерігати за земними дітьми.
- Іма? ЩО Ж ЦЕ ТАКЕ??? – вжахнувся Ем.
- Що, що сталося? – маленька зірочка злякалася, бо ніколи не бачила його таким.
- Моя земна дівчинка плаче!! Дуже сильно плаче!
- Мій хлопчик теж часто плаче, але тому вони і говорили з Нічним Небом. Коли ми виконаємо їх бажання, вони перестануть плакати і будуть щасливими. Так мені казало Нічне Небо.
- Ні, ні! Я маю дізнатися точно! – відказав Ем і швидко полетів кудись.
- Стривай, куди ж ти?!
- До Нічного Неба! Моя дівчинка ніколи ще так не плакала… І… Я не відчуваю її Мрії! Розумієш, вона починає зникати! – налякано крикнув Ем і за мить сам зник.
Іма замислилася: «Як можна перестати відчувати мрію? Вона ж така велика і тепла… а ще інколи вона наспівує якусь мелодію… Не може ж вона просто випаруватися?!. А якщо… а якщо вона більше НЕ- ПОТРІБНА? – з жахом усвідомила вона. - Як Ем переживе це? І тоді він піде до Зоряної Академії і менше часу проводитиме зі мною… Ні! Ні! Цього просто не може статися!» Іма глянула на землю, на дівчинку Ема і сама заплакала. Дитина, дійсно, була у відчаї. Тоді Ем знову повернувся.
- Що? Що сказало Нічне Небо? Все нормально, правда ж? І з батьками дівчинки також усе буде добре? І мрію ти вже теж відчуваєш, вона просто заснула на мить? – накинулася з допитами Іма.
- Ні. Усе не так просто. Мрія більше непотрібна. – На Емові просто не було лиця.
- Як це? І вже нічого не можна змінити?! – з надією запитала зірочка.
- Не можна, – засмучено відказав Ем. – Нічне Небо сказало, що нічим не може допомогти. Тепер я маю іти до Академії.
- І ніякого іншого виходу немає?
- Немає.
- Що ж, тоді залишається одне, – задумливо відповіла Іма.
- Що саме? – здивувався Ем.
- Ми вже нічим тут не зарадимо. Ти маєш іти до Академії, а я повинна виконати бажання. То ж давай заприсягнемося, де б ми не були і що б ми не робили, ми назавжди залишимося друзями… Обіцяєш?
- Але Іма, до чого тут це? Я тільки но втратив мрію, яку мав виконати…
- До того, що ти підеш до Академії, а я полечу на Землю. Ми ніколи більше не зустрінемося… Розумієш? Та я хочу знати: де б я не була, десь у Всесвіті буде той, хто думатиме про мене і чекатиме будь-що. Так само і я: де б я не була і що б зі мною не сталося після того, як я виконаю мрію, я завжди пам’ятатиму про тебе і чекатиму на зустріч.
- Обіцяю,– тихим голосом сказав Ем. І обидві зірочки розплакалися.
Цієї ночі на Землі ішов сильний дощ.
Все сталося саме так, як передбачала Іма. Вони бачилися все менше і менше. Їй здавалося, що вона знову сама, сумні думки знову повернулися до неї… «Звичайно, у нього багато друзів, з ними набагато цікавіше, ніж зі мною. З ними є про що поговорити, попліткувати, - думала Іма. - Йому вже немає до мене справи». І тут несподівано з’явився Ем.
- Привіт! О.. Я бачу ти знову не в гуморі? – запитав він та у відповідь отримав лише докірливий погляд і мовчання. – І що сталося цього разу?
- Нічого, – холодно відповіла зірочка.
- Іма! Ну припини! Щось сталося, що ти знову така сумна, чи… Чи я якось завинив перед тобою?
- Та ні. Все нормально. Як справи в академії? – Іма зробила вигляд, що все нормально.
- Чудово! Я навіть не думав, що там буде настільки цікаво!Сьогодні я дізнався про своє призначення. Тепер я буду дороговказом! – з гордістю заявив Ем.
- Що? Дороговказом? – від образи Іми не залишилося навіть сліду. – Як це?
- Ну, розумієш, коли інші зорі виконуватимуть мрії на Землі, Дороговкази допомагатимуть їм з неба… Уявляєш? Тобто я теж здійсню чиюсь мрію! Нехай не сам, але, принаймні, допоможу комусь.
- А що, кожна мрія повинна мати дороговказ?
- Ні, не обов’язково. Розумієш, деякі бажання не такі прості, тому їм необхідна допомога, підтримка «згори» так би мовити. Але ж не обов’язково бути дороговказом для мрії!
- Тобто? Що ти маєш на увазі? – здивувалася вона.
- Знаєш, деяким людям важко живеться… Вони дуже відрізняються від нас… - замислено відповів Ем. У них різні проблеми… Сім’я, робота, друзі. Нічне Небо не може виконати всі бажання, а деякі люди просто його про це не просять. Для них дороговкази дуже важливі. Вони стають ніби покровителями і допомагають у важкі моменти життя, підтримують, оберігають… Можливо, мені так і не вдасться виконати мрію, але я стану дороговказом якійсь людині, буду другом на відстані.
- Нічого собі! Це неймовірно! І ти дійсно допомагатимеш комусь?
- Ну звичайно ж!
Іма замислилася на мить і знову затихла.
- Тебе щось турбує?
- Це не привід не звертати не мене увагу! Ми ж так давно не бачилися! – згадала про свою образу Іма.
- Ось у чому справа… - засмутився він. - Вибач мені. Просто ми маємо дуже добре і багато вчитися, щоб допомогти комусь…
- Та я розумію… Просто… не зникай надовго!
- Намагатимусь.
Іма більше не ображалася. Ця розмова вселила у неї надію і радість за друга. Він був комусь потрібен! Він зможе комусь допомогти! Вона була впевнена у цьому. Зірочки ще трохи поспостерігали за Земним хлопчиком, чию мрію тримала Іма. Хлопчик спокійно спав. Тепер вони могли разом іти на прогулянку нічним простором.
Минув деякий час. Іма стала достатньо сильною і могла здійснити мрію людини. Хлопчик і сам підріс. У нього з’явилися друзі, він навчився правильно поводитися, спілкуватися з іншими, приймати життя таким, яким воно є. Проте і досі він не мав того, кого б можна було назвати справжнім другом. Іма знала це, проте якась частинка її не хотіла летіти. Вона ж заприсяглася! Та зірочка сама знала, що лише так допоможе хлопчику… Адже він так чекає на неї на Землі!
Одного разу Нічне Небо несподівано звернулося до Іми:
- Прийшов час.
- Так скоро?!
- Хіба скоро? Пройшло багато років відтоді, як я говорив з хлопчиком, – відповіло Нічне Небо.- Хіба ти не наглядала за ним?
- Постійно! Щодня! Та я не можу…
- Через Ема?
- Так, – Іма опустила очі.
- Тобі не має бути соромно за свою дружбу.
- Але так не має бути! Я хочу і водночас не хочу летіти! – на очах зірочки з’явилися сльози. – Я пообіцяла Емові, що де б я не була і що б не сталося, ми обов’язково зустрінемося, та ми обидва знаємо, що це неможливо! Цього ніколи не буде! – з відчаєм закричала вона. – Я люблю цю мрію! Люблю земного хлопчика! Та Ема я теж люблю! І тебе я люблю! Я не хочу летіти назавжди!
- Заспокойся, крихітко, – тихим голосом просило Нічне Небо.- Все буде добре. На Землі станеться те, чого ти не очікуватимеш. Ти виконаєш своє завдання і життя почнеться спочатку.
- Я знову повернуся на небо і нестиму вже іншу мрію? – зі сподіванням у голосі запитала вона.
- Ні. Ти все побачиш. Просто повір, усе буде добре.
Щось магічне було у голосі Нічного Неба. Іма одразу заспокоїлася і в її серці з’явилося щось тепле і радісне... Вона відчула, що Нічне Небо говорить правду і все, насправді, буде добре.
Тієї ж миті Іма зірвалася на Землю.
ID:
319010
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.03.2012 16:05:10
© дата внесення змiн: 04.03.2012 16:05:10
автор: Марія Суботовська
Вкажіть причину вашої скарги
|
