Заходилася якось Марійка плести віночок з лікарських рослин. Нарвала звіробою, ромашки, полину, любистку, м’яти, деревію. Назбирала конюшини та нагідок, навіть знайшла запізнілі квіти кульбаби. Сидить, віночком милується: такий він у неї гарний вийшов…
Підійшов до Марійки її дідусь:
– Який чудовий у тебе віночок!
– Він ще й цілющий, бо з лікарських рослин! Я чула, коли вдягнеш такий вінок на голову і вийдеш літньої ночі під повний місяць – весь наступний рік не хворітимеш!
– Он як, – здивувався дідусь – а чи всі лікарські рослини ти вплела у свій віночок?
– Всіх одразу не нарвеш, деякі лікарські рослини ростуть так далеко…
– Та ні, ця – росте зовсім поряд, ходімо, онучко, покажу. Та, мабуть, ти її у віночок не візьмеш…
– Чому це: не візьму? Мені всі лікарські рослини потрібні! – рішуче відповіла Марійка і пішла за дідом.
Йшли і справді недовго: вже за кілька кроків дідусь зупинився біля високого дерева.
– Та це ж каштан! Дідусю, мені лікарські рослини, а не дерева потрібні!
– Ти не догори дивися, а – донизу, – порадив дідусь.
– Ой, тут кропива!
– Так, кропива – сама цілюща з лікарських рослин! Ну що, візьмеш її до свого віночку?
– Та ні, дідусю, твоя правда: не всі рослини до вінка слід брати…