Одного разу,кожен з нас,
Стає на стежку самостійності.
Спочатку покидаєм рідний клас,
Щороку розумієм нові цінності.
Пізніше робим новий крок,
Пірнаєм в океан науки.
Переживаєм ще один урок,
І першу краплю терпкої розлуки.
Можливо хтось уже й зустріне,
Супутника на все життя,
І в дивний світ ураз порине,
І кане наче в небуття.
А потім вийдем в люди мудрими,
І будем вчить уже когось,
І з намірами завжди добрими,
Прожити нам усім судилось.
А далі біле плаття і фата,
І його очі й губи найрідніші,
І назавжди вже поряд та,
Чий сміх у світі наймиліший.
А через 9 місяців почуєм крик,
І в небі буде веселкова гама.
А вже приблизно через рік,
Почуєм перше слово:" Мама".
І знову вже летять роки,
Бо час ніколи не зупиниш,
І знову клас і знову кроки,
І ти вже сам батьків покинеш.
І ще одне пройшло життя,
І ще одна закінчилась історія.
Та ще було б мені знаття...
Та вічність-недоведена теорія.
