легенда
В степу дріма курган сарматський.
Навколо мальвами заріс,
А на кургані хрест козацький,
Вже похилився й в землю вріс.
Роки минули,ба,століття.
Усе вмирає,й покида цей світ,
Та мальви дикі ,з того лихоліття,
Донесли нам кохання цвіт.
Стоять стрункі,хитаються під вітром.
З тих пір,вони на сторожі-
Постали тут барвмстим цвітом
Життя,та смерті на межі.
Зродилася легенда утой час,
А може казка це,хто знає?
Промінчик пам`яті не згас
І досі у степах витає.
Про те,як троє козаків,
Кохану із полону визволяли.
І долетіло з тих віків-
Одну кохали і надію мали.
Та не судилось.Так буває.
Не всякий бій одвага виграє.
Й хвилина,про кохання що волає-
Хвилиною останньою стає.
Мабуть,у тому був великий гріх-
Утрьох одну кохати.
І Бог,можливо,допоміг
Цей вузол розрубати.
Така легенда.Мальви хтось посіяв,
У давні ці ,не легкії часи.
І вітер степовий розвіяв
Насіння квітів навкруги.