Ти запитав мене,чи я люблю,
а я не знаю, що тобі на це питання відповісти,
не знаю,чи тебе із мертвих відповіддю оживлю ,
чи змушу силуетом каменя присісти.
Я божеволію від горя чи від щастя ?
топлюсь у келиху бордового вина,
гаряча суміш капає із губ на крижане зап’ястя,
далекий берег за Дунаєм чекає вірного човна.
Я все ж далека від питання ,
і помочі собі в твоєму дотику я не знайду,
можливо ти побачиш у душі моє зітхання,
а може від безсилля до безодні упаду.
Я не витримую шаленої пульсації по венах,
і падаю до ніг твоїх своїм важким чолом,
я прошу схаменутись та це у моїх генах,
петляю над життям відчуженим орлом.
Ти дивишся на мене із надією,
шукаєш правди у моїх заплаканих і стомлених очах,
я скажу :«Так», - і це для тебе вже буде подією,
та я тепер ховатимусь примарою по довгих місячних ночах.
Ходитиму по довгих парках та алеях,
шукатиму притулку у самотніх і глухих дворах,
я буду апатично посміхатись до людей ,
які кохання бачили у наших діях і словах.
І знову спробую я визволятися,
бо так не хочеться з думками залишатися.