Ностальгія, приходиш дуже часто.
Коли я їду до краю де родився,
І б'ють у скло автомобіля краплі неба,
Я наче вперше пІду до причастя,
Я тут мовляти слово, йти навчився,
Хоч раз у рік у цьому сні побути треба.
Приходиш, як дивлюсь старенькі фото,
Там люди молоді в обіймах дружби,
Кохання там, що серце сповивало.
За втраченим вертається скорбота.
Згадаю, що давав на людські нужди,
Не бачучи життя отруйне жало.
Хай ти не завжди серцю сміх даруєш,
Вертаєш йому шрами на секунду,
І я вже думаю чи правильно роблю...
Та все ж від прози і рутини ти рятуєш,
Ніколи не минеш, як посмішка Джоконди,
І ностальгія, я тебе люблю.