Десь тихий шепіт
Ледь зелених віт
Помчав попід горою.
Легесенько, немов росою,
Торкнувся сонних трав,
І в небо він помчав.
Той шепіт падав у струмок,
Сіяв, як усмішка зірок.
Він купався в сяйві,
І слова тут точно зайві..
Всі секунди, всі хвилини
Повільно йшли, немов години.
Шепіт усміхався хмарам,
Він з ними сам на сам;
Любив ранкове сонце...
Крізь шпарину у віконці
Зривав сіре павутиння,
Дарував усім проміння.
І його любила пташка,
Кожна у гаю ромашка,
Але в душу тисне ностальгія,
Бо була у нього мрія.
Він хотів басистим вітром
Помандрувати цілим світом.
Крізь сині гори і ліси,
Крізь полярні полюси
Хотів крутити веремію.
Подати руку вітровію,
А потім летіти знизу догори,
Туди, де народжуються вітри...
