Коли набридне Вам розводити руками,
Коли дощі омиють Вашу душу,
Замучені і стомлені вітрами,
До Бога повернетесь через «мушу»…
Коли засмучені від поглядів тверезих,
Коли крізь спрагу пробиває жаль,
Забудете знайомих і далеких,
До мами Ви повернете печаль…
Коли від полум’я все ж заніміють руки,
Коли тетануси по тілу пробіжать,
Набриднуть Вам фальшиві їхні муки,
До друга повернетесь, щоб вітать…
Коли від говору, від сліз і від журби,
Від скрипу петель на двірних завісах,
На грудях знак примятої біди,
До себе Ти у розпачі понісся…
