За мною бігав ніби пес Сірко,
В ногах лежав і руки цілував,
Слова мої мов перли в коралі збирав,
Складав десь у душі шкатулочку на дно.
Ти був і вчителем моїм, і учнем,
Карав й жалів , боявся і любив,
Ховав від сонця і від злив.
Ти катом був моїм і мучеником.
Користі не було у твоїх діях,
А лиш сліпа якась жага,
Яка тебе немов раба
Тримала біля мене наяву і в мріях.
Такі були думки мої, гадалося – правдиві.
Але не в силі людям заглядати в душу
І я перед собою визнати те мушу,
Що і жага і відданість твої фальшиві.
Такі ж несправжні, як слова,
Що ти казав мені так щиро,
І ними щедро ніби миром
Душі моєї кухоль наповняв.
Ти щиро зрадив нас обох:
За тридцять срібних ти себе продав
А потім поцілунком і мене прокляв.
Ти Юда, але ж я не Бог.
