Яким своє життя я бачу?
Те, що минає, лишається лиш спогад
І те, що просміюся, що проплачу,
Хоча повинна дякувати Богу,
Що не наодинці, не в нужді
І не страждаю від знущання,
До Бога шепочу благання:
"Спаситель, відпусти гріхи мені".
Із цього починаю, а далі славу возсилаю
Отцю і Сину і Святому Духу,
Що я без нього не живу, а трухну,
Що напува мене, немов ягня з криниці
Святою життєдайною водицею.
А краплі сліз моїх - роса у всіх садах землі,
Бо як природа плаче за вподіяні гріхи мої
Нездатна усвідомити людина,
В якої грань між злим і світлим заржавіла.
Говорить мені серце : "молитися я буду",
А розум віддається блуду,
Тіло в лінощах куняє,
Душа ж ... а хто її питає
Чому вона тріпоче,
Чому сумує - не регоче
І як дає про себе знати,
Щоб заспокоїтись і запитати
Чим вона жила і як тепер живеться,
Чи їй терпець нарешті не урветься
Спостерігати існування тіла
Для марного і пагубного діла.
"Я хочу, - воно каже- шмоток, їжі, сексу,
Я хочу безтурботних відпочинків",
Щоденно уникати стресу
І бездіяльністю лякати добрі вчинки,
Які і так до розуму не йдуть,
Бо у болоті ноги застряють.
