Коли на серці гниє сумнів,
Довіра порвана не спить,
Мов та згвалтована лежить,
І всі думки її бездумні.
Дволикість солодить слова,
В них ґречно яду підливає.
Вона й без нас сама сконає,
Відпивши солоду сповна.
На дні ще пам'ять щось стогнала,
Трибуни всі зайняла слава.
Розхристана, брудна й лукава
Ногами нас в багно товкла.
Та ми й перечить не хотіли,
Ми совість їй взамін віддали
І на могилах ми б співали,
З душі ж бо правду зіскребли.
