Квартира. Тиша.
Думками у Львові.
Шепочу в тишу ніжно
«Львів, я помру без твоєї любові».
Так ласкаво приймаєш мене ти,
Обіймаєш свої повітрям.
Ця історія – срібна монета.
Обплітає мене дві̀йним суцвіттям.
І без тебе не можу, і з тобою наразі.
Я покинула б все і примчала,
Але ще не зросла в рівновазі
Квітка мудрості мого начала.
Через рік ти відкрийся мені,
Розтули свої брами й вулѝчки.
Ми згорімо з тобою в огні,
Що спалахне коханням з кринички.
Зазирни в ту криничку, що зобачиш?
Відображення неба блакиті.
Поряд з хмарами сонце неначе
Колихається на тонкій білій ниті.
Я вдихну твого того повітря,
Повні ним наповню легені.
Відчую тоді всю львівську палітру
І постануть в уяві всі тво̀ї легенди.
Зійду з Площі Ринок,
Порину в тихий провулок.
Чути лиш стукіт ботинок,
Тут для кожного знайдеш притулок.
Душа рветься до тебе, Левику-любий.
Споглядаю на себе в люстерце.
В оченятах читається згубно –
«Ти – то місто, де лишила я серце».
25/10/10
