Десь на дні мого серця лежить
Місто, що пахне жінками —
Холодний рай зі спазмами мокрого снігу.
Було б добре там бувати частіше.
Іти кудись, вертатися нізвідки,
Слухати, як під ногами шепочуть мурахи.
Допитливо зирити в очі дівчатам,
Ловити тривожну цікавість і думати,
Що так справді буває.
Малювати спіралі на мокрому склі,
Пити портвейн із пластикового стаканчика,
Спостерігати за рудою кучерявкою
В синьому пальті і з плямистим собакою.
Зібрати останні гроші — купити ще портвейну,
Віддати в ломбард своє серце.
Банально, та все ж:
може
комусь
згодиться.
