коли думки втрачають всі слова
утворюючи провалля
що заповнюється сірим туманом
сірою речовиною
я перетворююся в глину
намагаюся щось із себе зліпити
не уявляючи якої форми повинен бути
кінцевий результат
я відмовляюся будувати плани схеми координати
це не те саме що плисти за течією
не чиню протидії системі
яку сам створив для себе
найстрашніше що мені доводилося бачити
це самотній вагон на вокзалі
в якому слабко світилося світло
по коридору ходили озброєні люди
вони перевозили злочинів
напевно тих які були
особливо небезпечними
я бачив руку що трималася за решітку
облич не було видно
але мені здалося що він
подивився в мою сторону
навіть тіло яке я побачив
на вулиці Дружби
мене не вразило
так сильно як цей вагон
а таких вагонів десятки
і в кожному із них є
ті руки що покінчили із одним життям
для чого схеми
для чого плани і координати
коли тебе можуть накрити
білою простинею
на холодній землі
але вже на вулиці Миру
