Дихання зупинилось… Чи це просто стало важко вдихати повітря. В такі моменти серце б’ється в п’ять раз швидше, а тіло кидає в жар. Тепер мені стало страшно дивитися в твої очі. Бо з повік ось-ось вибіжить ще одна крапля болючого сумління. Навіщо ти задаєш такі питання? Нащо тобі це знати, коли це не буде потрібно ні тобі, ані будь-кому іншому?
Чи розбив ти мені серце?
Серце розбивають спонтанно, просто так, наче з кулемета. Отак беруть і стріляють, допоки не розлетиться друзками. А ти потім, зовсім розбитий, ходиш по світах і у відчаї збираєш докупи.
Тільки моє ти не розбивав. Ти й досі з’їдаєш його по частинках. І так щодня. Насолоджуєшся кожним шматком, наче цукеркою «Рафаелло», а потім ще й маєш сміливість запитувати такі речі. Смачно ж , правда?
Набагато страшніше, коли серце з’їдають шматками. Бо тоді ж воно не відновлюється. Бо тоді мучишся довго і залишаєшся ні з чим…
А можна я не скажу нічого? Тобі краще не знати цього. Ходи спокійно по світу. Але коли тобі знову доведеться пошкодити чиєсь серце, краще одразу розбий його…
