Мабуть, моя планета обертається навколо Любові… Так-так, у мене в житті своя Любовна Система, і планет всього лиш дві: Ти і Я. Тільки от проблема. Ми ніколи не зіткнемося, хіба що якщо раз на тисячу років відбуватиметься парад планет.
Поглянь на мене. Я вже майже така як ти. Ті ж рухи, ті ж звички, та ж мова. Так склалось, що я підлаштувалась під тебе. Тільки схожість не додасть нам драматизму, а щиріших почуттів – тим більше.
Вже 6 чашка… Цікаво, а чи існує передозування кавою?... Якщо так, то, можливо, мені вже пора писати прощальну записку?
Закутавшись у м’яке покривало, дивлячись плаксивий фільм і поїдаючи попкорн, я не залікую свої рани (хіба що лише солоний попкорн принесе задоволення для бідолашного шлунка). Мій німий діалог до самої себе веде до висновку, що моє життя таки схоже на ЦИРК!
Завіса відкрилась! Ось стоїш ти, в цирковому костюмі, і я, а поряд – доля. Твоє призначення – жонглювати чужими серцями. Ти ж ними граєшся, мов клоун з сорокарічним стажем! І як ти досі не проґавив моє?... А я мов акробат, ходжу високо по канату. Постійно переслідує страх впасти… Так-так, саме той, страх висоти. Але вражаючий номер підготувала моя доля. Теж мені фокусниця…. Дивись, в руці у неї наше кохання. Поглянь, яке ж воно гарне,яке ж воно світле! Але тут….оп!... і нема кохання. Доле, куди ж ти його сховала? Навіщо… Поверни!
Але завіса опустилась… І тепер я сиджу тут,у своїй крихітній кімнаті, допиваючи 6 чашку кави. І що ж мені доведеться показувати завтра на арені? Що мені подарує доля під куполом? Щастя, радість, горе, розчарування?
Мабуть, це вирішувати їй. А сьогодні я просто буду пити каву. Шкода, що вже без тебе…
