Ми не бачимо людей, нам видно тільки тіні,
Беземоційні маски втомлених очей.
Все інше ми ховаєм глибоко у тілі,
Що виплива назовні чомусь серед ночей.
А що ж там є всередині, і скільки там думок?
Яка там доля схована, там сльози чи лиш сміх?
Ми душу закриваємо на золотий замок,
Коли ми сповна сил чи падаємо з ніг…
Загадка нерозгадана залишиться повік,
І що чекає кожного, хто ледве топче ряст?
Ніхто не зна, що трапиться сьогодні, через рік…
Загадкою залишиться усе, що мучить нас…
У що перетворився цей величезний світ?
Ми щирі тільки в статусах відомих соц..мереж
Чому так в серці важко нам розтопити лід
І опуститись в люди з своїх високих веж?
Ми просто сірі тіні, зі страхом у серцях.
Нам страшно навіть фарбами розмалювати всіх .
Ми боїмося втратити, що ціниться в грошах,
Забувши, що дорожчий – простий і щирий сміх…
