Вчора, я бачив жінку із твоїм волоссям
Я кликав її твоїм іменем, але вона
не обернулась
бо у неї його не було
У неї взагалі нічого твого не було
І навіть волосся, яке здавалося мені таким самим
було іншим
Мені просто захотілось повірити, що це ти повернулась у це місто
і ми можемо випадково зустрітися на одній із вулиць,
на яких
майже нереально просто випадково зустрітись
І я вже ненавиджу все близьке зарубіжжя
І далеке теж ненавиджу
Я взагалі, ненавиджу кожну країну, де ти далеко
А я ж навіть не маю закордонного паспорту
Зате маю кілька твоїх фото. І твій голос у пам‘яті
Знову і знову пишу, для тебе і про тебе, римовано та неримовано
не замислюючись, що, можливо, ти ніколи цього й не читатимеш
Адже, головне, що пишу і, головне, що
для тебе
Кажуть, час лікує, та мене вилікує лиш відстань, коли скоротиться
І я блукаю містом уночі, думаючи про ці кілометри,
про тебе і, чомусь, про море
Воно таке ж далеке, як і ти
Вулиці пусті
І я, так само пустий
І мені тісно на цих вулицях
І я блукаю, не знаходячи собі місця
Врешті, повертаюсь додому
Довго не можу заснути і починаю писати,
згадуючи тебе
у своїх віршах, у деяких рядках чи, принаймні,
у літерах
Адже головне, що пишу
Для тебе
