А небо кришить, кришить, кришить пінопласт
Такий він ніжний, навіть (с)ніжно-білий.
Мороз скида на землю свій баласт.
Шматок листа летить... Увесь зотлілий...
Там було стільки почуттів весняно-ясних
Там було стільки слів задушливого літа,
Осінній дощ звучав там так прекрасно!
Ну а зима була любов'ю відігріта.
Та все минулося. Загорнута ця книга,
Ми мали попрощатись, ти це знаєш.
Повірила, та перевірила на лихо.
Стосунків ідеальних... Їх немає.
Та я чекатиму, не вірячи у долю,
Не знаючи, чи варта моя жертва,
Закину сумніви в далеку антрисолю,
Щоб безнадійність не змогла бажання стерти.
Летить зотлілий лист між пінопласту.
Хтось дивно гляне, хтось і не побачить,
А він летить... Ніяк не хоче впасти...
Всього лиш мрія... Але я не плачу.