Це вже – обметиця, мамо,
Скоро хуртечі не стане.
Я так скучаю за Вами.
Жду, поки трохи розтане.
Нині дістатися годі
Вашої, мамо, оселі.
Снігу цього річ на Сході –
Ніби піску у пустелі.
Впали сніги Вам на груди,
Як же їх тяжко тримати,
Сирістю тхне відусюди,
Тоскно і холодно в хаті.
Хто ж Вас зігріє, матусю?
Хто ж Вам голівоньку змиє?
Снами до Вас пригорнуся –
Серце на мить заніміє.
Спіть, моя горлице рідна.
Це вже – обметиця, певно.
Сипле… Вже й світу не видно…
Ні. Не дійду до Вас, нене.
