Благаю Бога про продовження аншлагу,
Щоб не вертатися у повний зал,
Де люди дивляться мою виставу,
Й захоплено чекають на фінал.
Вони чекають, але мене немає,
Не хочу поглядів я тих пустих.
Які так впевнено говорять :"Співчуваю",
Проте, ні капельки жалю немає в них.
Ті люди, що слідкують за сюжетом,
Напевно знають про продовження подій.
І пильно дивлячись на деригента,
Чекають на напруження й двобій.
Ось, все готове, я посеред сцени.
Стою, така самотня і сумна.
І бачу, як по інший бік арени,
Пускають мою душу з-під ярма.
Двобій закінчився, і вже стою я вільна,
Та мій глядач не розуміє повороту,
І все навкруг здається божевільним,
І зал пропав, залишилась пустота.
