Не треба болю враннішніх стинань,
Ураженого серця муку,
Сп'янілого жагою марних сподівань,
Солодкодивних мрій розпуку.
Не треба терну стоголкових ран,
На серці, сліз кривавих,
Зачавленого хіттю полонить уста,
І погляд світлотавий.
Не треба стону збляклої душі,
Потуг її пустих, безсилих,
Даремного снування в марноті,
Без віч осяйнолинних.
Цей погляд вартий лиш того,
Щоб увійти у бистротічні ріки,
Й узрівши віч смарагду дно,
Пізнати суть єства навіки.
