Ми часто лицеміримо не називаючи речі своїми іменами. Просто через страх: відчути себе голими, беззахисними, обманутими, дезорієточаними, без підтримки.
Можна захистити дорогу людину обманувши її, а потім все життя шкодувати про це. Або сказати правду і все життя ненавидіти себе. Через впертість можна недоговорити, і шукати все життя того кому можна буде це сказати.
Кожень день ми зштовхуємось з лицимірством, яке нас вбиває і підігруємо йому. Лицемірство- це обман з корисною ціллю, найгірше коли це свідомий і прямонапрямлений обман з корисливою метою(зшибать бабло), все інше в порівнянні з цим дитячі пустощі. Під цим обманом лежить багато трупів, і цілком можливо ми теж будемо лежати разом з цими трупами.
Але яка різниця між обманом і лицемірством? Скоріше це одна- персоналізація обману, надання йому особистості. З приставки лице ми міряємо весь світ своїми потребами.
До того ж, і я лицемірю пишучи про лицемірство, а ви лицимірите читаючи мене. От як закручено, якщо ви досі некинули читати то вам цікаво: в чому ізюминка?
Все дуже просто: в вашому прийнятті лицемірства, здатності лицемірити усвідомлюючи мету лицемірства і прийняття чи навпаки викоріненню його, хоча б частково.
,
