Ці дні без тебе…
Як же важко ходити по землі, знаючи, що ти знаходишся в кількасот кілометрах від мене, які можна здолати за декілька годин, і розуміти, що ні ти, ні я ніколи не сядемо в потяг назустріч одне одному.
Як же важко дивитися на небо, на зорі, дихати тим же повітрям, що і ти, але не відчувати тепло твого подиху фізично.
Я почуваюсь майже так само, як турист, що загубився серед пекучої пустелі без надії на знаходження хоч краплі води.
Як же важко літати, коли тобі обрубують крила. Як же важко співати, коли тебе примушують, заперши в золотій клітці, хоч насправді клітка вже давно перестала бути золотою, її замінили на позолочену…
Як же важко помирати на чужині, де в останню хвилину ти не зможеш доторкнутись рук дорогих людей.
Як же важко щоранку прокидатись і починати новий день без тебе…
