Люблю т/б в ч/б,
І знов пишу слова лиш фотографії.
Не бачу я недоліків в тобі,
Поправ, якщо взяла курс не до тої я парафії.
Образи швидко забуваю,
Неначе знову немовля,
Мабуть, іще я не усе збагнула
Хоча, це ти не зрозумів, що я – твоє життя.
Мені не сипляться докори совісті,
Не караюсь за те що було,
Я ж не зробила нічого поганого.
Це тебе не в той бік занесло.
Не цілуй мене на прощання,
Я не хочу щоб ти спробував солі,
Обіцяй майбутні зустрічі
І більше не завдай мені болю.
Моє серце не тільки м’яз.
Що від тебе скорочується частіше,
Воно не тримає образ.
Навіть, словом себе вже не тішить.
Хоча, правда є, ти – жорстокий,
Ти для себе зробив змагання,
Наостанок хотів нагулятись,
І врешті – у нокауті кохання.
Я для себе сили не прошу.
Віддаю її тобі, щоб зібрався й сказав:
«Перепрошую. Я не хочу щоб були ми чужі».