Настав цей день. В колисочці малятко.
Нове життя—новий роман-есе.
Мені всміхаються миленькі оченятка.
І я одразу забуваю все.
Позаду біль, тривоги й невідомість,
Тепер у мене власна є сім’я!!!!!!!
--Ну що ж, маленький, будемо знайомі—
Ти—син мій любий, мама я твоя.
А там наш тато, бачиш, он сміється,
Казав, на нього схожий ти, й смішний.
Від щастя плакав, та не признається,
Він думав, не побачу, от чудний.
Ну,що ти плачеш? Що ти носик морщиш?
Напевне, ти вже трохи зголоднів.
Таки мужчина—й слухати не хоче,
Допоки гарно й ситно не поїв.
Мужчина! Син! Татусь від гордості літає,
Купив мені каблучку, квіти, торт!
Усі вітання шлють, усі питають:
--«Ну хто там?Скільки?» -- «Хлопчик. Три п’ятсот!»
Забути мушу про страшенну втому—
Умилась, причесалась, одяглася.
Бо завтра ми поїдемо додому—
В свою домівку повеземо щастя!
Тебе чекає там кроватка чепурненька,
І іграшок вже тато накупив.
Аби лиш тільки був ти здоровенький,
Аби лиш нам ніколи не хворів!
За тебе я щодня радіти буду,
Ти відтепер в молитвах і думках.
Спасибі, Боже, за це миле чудо,
Що зараз я тримаю на руках!
