Є чари у забутім, стародавнім;
Нам пил приємно зі століть стріпнуть,
Минулим жити – дійсно мудрим, славним, –
Ми любим час далекий спом’януть.
Ми до старих звертаємось поетів,
Щоб хоч душею в давнім потонуть.
Тому й вернувсь я до рондо, сонетів,
І блиснув сяйно вірш понурий мій:
Неначе світло місячних букетів, –
В красі вірші так сяють віковій!
Максім Багдановіч
Тэрцыны
Ёсьць чары ў забытым, старадаўным;
Прыемна нам сталецьцяў пыл страхнуць
Пажыць мінулым – гэткім мудрым, слаўным, –
Мы любім час далёкі ўспамянуць.
Мы сквапна цягнемся к старым паэтам,
Каб хоць душой у прошлым патануць.
Таму вярнуўся я к рандо, санэтам,
І бліснуў ярка верш пануры мой:
Як месяц зіхаціць адбітым сьветам, –
Так вершы зьзяюць даўняю красой!
