старий Калачгук набирає повні
пригорщі тютюнового листя -
його порожнисті
кишені ковтають павичеві пір'їни,
всохлі серця безіменних птахів,
змертвілі лапки метеликів і
вільхові дудки -
онуці, ім'я якої означає
"вільний політ
над тютюновим озером"
старий Калачгук своїми теплими
зморшками, що повторюють
рельєф Апалачі, пригортається
до духмяної кори, і пестить її
червоною шкірою, червонішою
навіть ніж запалені судини
його онуки,
котра креслить старанно своє наймення,
зрізає тютюнові крила -
і лезом виводить різке "Ні-на"
старий Калачгук втирає сльози
грабовим листям і крутить
на палець кульбабу
його трубка - схожа на хребет рудої ласки -
тліє запахом хвої та квіткового меду
він торкається губами вільхової
дудки і випускає назовні
свою онуку - ще ту синяву златавку
ще - вкриту рожевим пухом
ще - без запалених судин і
впалого купола живота,
її серце ще не нагадує тернові хащі
її голос ще не тремтить
від тих білих тростинок -
вона називає їх "тонкою вірджинією"
старий щовечора засинає із картами
робить позначки й замітки -
десь там живе його пташка-онука
він повільно рухається на захід,
в його кишенях вірно побрязкують
павичеві пір'їни, змертвілі лапки метеликів
і вільхові дудки -
що вперто чекають на господарку