Ти манірна, зла, пахнеш ромом і цвіллю,
наче сухий листок м’яти.
Необережний подих – спалахуєш
смердючим шармом і до біса тягучою ваніллю,
гарячою, просякнутою алкоголем шкірою.
Волосся завжди вологе від нервів,
а, може, від спокуси напитися.
Але п’яною тебе ніхто не бачив,
п’янкою від персикових уст і сливових очей
хіба що.
Сьогодні стегна обплетені мереживом,
сніжним і м’яким, як весняна постіль
медовим печивом, родзинками на спині,
цукатним плетивом.
Завтра шкіра натягнеться
на без того стиглі ребра.
Тобі, люба, без сумніву пасує чорно-біле.
Ти обіцяла бути вегетаріанкою,
відмовитися від поїдання плоті таких невинних,
безнадійно закоханих підлітків,
які не сплять від твоїх ніг, які моляться
на тебе, як на живого Бога.
У культ такої церкви закохаються атеїсти,
цілують образи, як металом скуті слуги.
Замість мови у тебе шепіт і високі ноти
еротики для своїх потенційних жертв.
І я одна з них.
Я по вінця наповнена тобою
і усім твоїм жалюгідним благородством.
І хоч від симбіозу з тобою язик мій отерп,
я прокричу німою про твоє святе первородство.
Травень, 20, 2013
