«Твій несмак компенсується вродою…» - сказала вона мені, легенько закурюючи цигарку. Я довго згадував її обличчя, як воно виглядало? Не пам’ятаю. Єдине лиш, що вкарбувалось мені у пам'ять, так це те, що вона була не такою як всі. Тобто, можливо й такою, але все ж таки…
У той день я багато пив. Мене носило вулицями, по калюжах та запилених будинках, що уже давно доживали свої останні роки. Тоді я зовсім не знав, що зустрінусь із жінкою, яка закохає мене в себе, змусить пошкодувати, що жив без неї усі ці роки. Жахливе почуття провини. Чомусь(?). Навіть не знаю, де тепер її шукати? А тоді, надвечір, я сидів у кафе, що знайшло собі милий прихисток за рогом від обласної бібліотеки. Сонце уже сідало і небо прийняло помаранчево – рожевий колір. І тут, зовсім випадково, вона вийшла з будинку навпроти. Красива, як жовте, доспіле колосся пшениці в полі, як легкий освіжаючий дощ у жарку погоду. Вона була наче вітер – легка і невимушена, справжня.
Мене підхопило і у заціпенінні я побіг за нею. Ледве наздогнавши її, впав на коліна і винувато поглянув їй в очі. Вона – жінка мого життя, поглянула на мене і з усмішкою дістаючи з сумочки пачку цигарок, терпко промовила: «Твій несмак компенсується вродою…».
Після цих слів вона пішла. Я кожен день чекав на неї біля того будинку з букетом квітів і без них. Я чекав. Ні, я очікував на неї, але її не було. Опитував людей у кафе й у домі, але ніхто не знав хто вона.
Завтра – рівно двадцять років, як я побачив її. Завтра я знову піду туди в надії, що вона так само легко й граціозно вийде з будинку і скаже мені: «Твій несмак компенсується вродою…»
Історія про спробу повернутися в ТОЙ вечір. Досить цікаво, але незавершено. Чому? Вимагає продовження, подальший розвиток подій. Чогось не вистачає. Можливо, речення типу "Деякий час Вона мовчала, і лише очі видавали зацікавлення моєю персоною. Така красива, така недосяжна, така рідна. Раптово, прийшло розуміння: "То ось, чого тобі не вистачало всі ці роки!""
але в цілому- прекрасно)
Вероніка Стрельченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тю, а я то думала, що чоловіча істота то написала..вже хотіла писати, чому ж то так пафосно і так по жіночому написано, але все ж від чоловіка...бо такого
«Твій несмак компенсується вродою…»
разом з цим
Вона була наче вітер – легка і невимушена, справжня.
чоловік би якби написав, то був би жінкою...простіть, переплуталось... а так, то тільки назва тримає на плаву
