|
Історій дивних є багато,
В них є і правда і брехня,
Та ця,що хочу розказати,
У нашому селі була.
* * *
Ще здавна люди говорили,
Що на самім краю села,
В старій хатині при долині,
Одна сім”я колись жила.
Був чоловік,мав жінку й діти,
Багато було діточок.
Не раз не мали що і з”їсти,
А з батька не великий толк.
Нап”ється, й на колінах лізе,
І тільки лиш через поріг,
Злий,мов розпечене залізо,
В руках посвистує батіг.
Б”є жінку та на діти лає,
Із дому гонить їх в пітьмах,
А жінка діти пригортає,
Біжать із дому в сорочках.
Сплять у сусідів,де прийдеться,
Їдять-що люди подадуть.
А жінка плаче,серце рветься.
Ох що ж їй діять? Як же буть?
Та тут сусідка,не зна звідки,
Мов та сорока на хвості,
Несе до жінки добру вістку,
що горю можна помогти:
-Я маю в місті Чорториї,
знайомого ворожбита,
він дуже сильно чародіє.
На нього лиш надія вся,
що він твоїй біді поможе,
і чоловікові твомУ,
він відворожить зло негоже.
Як йти до нього? Я скажУ!
Пустилась в путь раненько жінка,
Вже вийшла майже за село,
Й заплакала,згадавши,гірко,
Як добре їм колись жилось.
Як одружились з чоловіком,
Як мріяли про діточок...
-Ото ,проклята та горілка...
Так йшла вона за кроком крок.
І вже під самий самий вечір,
Дібралася вона в село,
Що Чорториєю зоветься:
-Ну Слава Богу,ось воно!
Питалася в людей прохожих,
Де хата того чаклуна,
І так вона з приходом ночі,
До нього на поріг прийшла.
РозповілА вона старому,
Про горе у своїй сім”ї,
Як чоловік із хати гонить,
Як п”яний б”є дітей,її,
та старець мовив:”Не журися,
до ранку ти тепер поспи,
а досвіт сонця не барися,
як лиш гукну,будемо йти”.
Де йти,вона не розуміла,
Та буде так,як скаже дід,
Уже на все вона готова,
Лиш щоб у хаті був спокІй.
Так й не вдалося їй заснути,
Всю ніч у думах провела,
А лиш зімкнула віки,чує:
"Вставай голубко,нам пора”.
Прийшли під гору,вхід в печеру,
-Не бійся жінко,заходи,
ось сірники,я відпочину,
а ти свічки всі запали.
Лиш роздивилася навколо,
свічки світити почала.
І ясним світлом запалала
печера-наче ожила.
Лавки розложені навколо,
І кошик з прутами лози,
А в центрі Хрест-святе Розп”яття,
Ну а на стінах образи.
-Ти жінко бери прута в руки,
вони тут,знаєш,не з простА,
Ти бий,що сили,те Розп”яття,
І відрікайся від Хреста.
Вона покірно взяла прута,
Пішли удари по хресті,
Все била,била, і незчулась,
як поламала пруття всі.
Отямилась. Кінцем хустини,
від поту витерла лице,
А дід всміхаючись:”Втомилась?,
Нічого,буде добре все,
Ти йди додому,там чекають ,
На тебе діти й чоловік,
Куди ти ділася,не знають,
До мене вернешся за рік,
Розкажеш,як ці чари діють.
А в мене просьба є одна,
ось тут прибилося до мене
якесь замучене щеня,
то ти його бери з собою,
нехай він з вами поживе,
І доки житиме ,у хаті,
добро та злагода буде”.
* * *
Пішла додому,а щеня,
За нею плЕлось всю дорогу,
І враз,помітила вона,
що не болять у неї ноги,
що не сумна вона іде,
що думи душу не тривожать,
мов забувати почала,
що чоловік побити може.
Та підійшовши до воріт,
очам і вірить і не вірить...
В воротах чоловік стоїть
у вишитій сорочці білій.
Такий він гарний,чистий весь,
І так він лагідно питає:
-Ганнусю, де ж ти була,де ?
Я вже і думать що ,не знаю.
Ходімо в хату,змерзла ти,
Втомилася мабУть з дороги?
Зігрію я тобі води ,
і сам помию твої ноги.
* * *
Вже хата є нова у них,
І діти всі уже жонаті,
Три покоління перейшло,
З тих пір у всім відомій хаті.
У них і лад, і мир ,і все,
з тих пір було і є в порядку.
Але й до нині там живе,
ID:
446288
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 30.08.2013 14:14:09
© дата внесення змiн: 30.08.2013 14:14:09
автор: Наталя Хаммоуда
Вкажіть причину вашої скарги
|
